СО

Шось не ідуть останнім часом звіти, мабуть, фейлів малувато. Але fasser цікавився, значить треба писати.
Одна гонка на рік по-любому має бути в Карпатах. Лєнти Отрижків Стежки  Опришків. Звучить нєочєнь, не Король Гір, але краще, ніж нічого.

 Підготовка. Цього разу, вєл настроїв\почистив за пару днів до виїзду. Кілька разів їздив в Дубки і Бабин Яр. Але Мегачемпіон показав, шо иногда лучше жевать краще просто жрати макарони і булочки. Хоча наш з братом пішкодральний фініш був епічним - боротьба за передостаннє місце.

Але то таке
Рюкзак пакував як нада: склав список, шо треба взяти в Карпати - вийшло 45 пунктів, включаючи макарони, палатку, спальнік, липову довідку, двухподвєс, запасну жопу. Даже зробив жопозахисний екран і кліерфейсшнягузкамери (жаль не довелось потестити).
На вокзалі бачу знайомі обличчя. Далі факін упаковка\погрузка

>Івано-Франківськ>автобус мтбішніків>Рахів>палатка>розлита смазка в рюкзаку...

День Х.
Перед стартом набираю майже повний гідратор ізотоніка (ше не забув 6л води, випитих на КГ), ріжу і пакую банани в сумку на раму (натурпродукт - і ніяких обгорток і упаковок на трасі), хаваю кальоса (Аспаркам) - усьо серйозно

Стартую в 2-му ряду (шоб хоть побачити, хто там спереду), але дуже швидко скочуюсь назад. Їдемо за safety car. Стараюсь тримати швидкість так, шоб бачити основну групу, але і шоб не здохнути до апхіла. На початку підйому чую ззаду жіночий голос - до мене чи ні хз, не розібрав - я "на своей волне". Наче все ок у мене, у байка (крім трохи проскакуючої на 1-2 цепки)... Потім чоловічий голос - гідратор тече. Мляяя.Стаю, перезакручую криво закручену кришку, ізотоніка відчутно поменшало. Далі паравозіком до вершини. Поступово вагонів у нашому апхілораховозі стає менше. Ближче до вершини упав на хвіст до автора жіночого голосу і ще якогось гонщика. Темп - якраз. Проаналізувавши стан своєї тушки, роблю висновок: спина - жопа, руки - жопа, жопа - жопа. 2 рази ставав розімнятись. З'явилась думка, шо двухподвєс, мабуть, і вгору непогана штука, не тільки вниз.

Після 1-го КП стало легше - лісочок, банани, трохи вверх-вниз. Один торчок виявився пішкодральним. На перших спусках від вітру сльозились очі - ставав витирати (ачкі ннада). На кам'яному спуску, перед яким маркіровка "!" вирішую, що під листям камні менші і спуститись буде легше. Не угадав. На карпатські камні падати не так комфортно, як на пущинський пісочок. Встаю, дивлюсь на байк - порваний передній тормозний трос. О-оу. О-факін-оу.

Але потім приглядаюсь - то він просто розплутався (не обрізав, по-нубськи звернув в кільце, як гітарну струну). Їдемо дальше. Через хв 5: повторєніє - мать учєнія. Виход #2. Больно жеж йопрст.

 

Більше не падав.

Далі ровнячок, гуцуленята біля дороги руками махають. Прикольно. З людьми вітаюсь - вони зразу добрішають і веселішають. На КП замазали зеленкою - тепер добре видно, шо гонщик їде серйозний, настроєний на пабєду доїхати живим.

Photo by Moonlight Rambler

 Вирішую згадати молодість - пішкодралю вниз. Пройшов метрів 30 - передумав. По-естонски, але їду сповзаю, стараючись не закривати траєкторію трушним даунхільщикам, які мене обходять.
Фініш. Живий, неостанній (34 з 58) - місіон компліт.

 

 Сходу попадаю на якісну меддопомогу і медлікбез до Posh, за що їй дуже дякую. Все болить, але хотілось ше трохи укататись - 6 годин марафону замість 4-х - було б то шо нада. Ізотоніка за гонку випив максимум 0,5 л замість очікуваних 3-х - погодка була нежарка та і КП дофіга. Хардкор - багато, Лайт - мало, шо дєлать?
Після фінішу: отходняки, пивко, бограч, нагородження, на лотереї виграв спідометр, дощ, поїзд, хата.
Дякую всім.