БД 14

Після позитивних відгуків про Броварські Дюни 2013 захотілось і собі спробувати. Добирався з Оболоні, як трушний любітєль - своїм ходом. Траса агонь - рульожка, вверх-вниз, туда-сюда, короткі торчки без тягунів - дуже смачно! Стартую бодрячком - вирішив цього разу жечь зі старту, а там будь, шо буде. Вийшло на 50% - торчки на ногах - ок, але народу багато, постійно в когось впирався. Під кінець першого круга моя спина передає "привіт" і виказує свою думку як треба їхати торчки - в сідлі. Окай ( Терплю, швидкість впала, обходять, ті кого обганяв раніше. Поступово звикаю до болі і намагаюсь зачепитись за кимось з старших категорій (круто коли з інтервалом в пару хвилин запускають категорії учасників). Виходить - темп росте. Але далі сталось те, чого я ніяк не міг передбачити...

На одному із спусків сідло каже аріведерчі і відправляється у вільне плавання. Баста. Хм... ??? А, собствєна гаваря, якого біса?? Тепер у мене не тільки контактні педалі, а й контактне сідло, але якось не дуже хочеться защолкуватись. Добре, що втримався і не упав. Стаю і з прокльонами стаю розбиратись з WTF. виявилось, що лопнув болт підсидільного штиря. І це при тому, що я важу 63 кг і на розкувбасі привстаю на ногах. Просто невдала конструкція штиря.

Далі перед мною стояла ще та місія по поверненні на базу., враховуючи, що трабл стався посеред кола. Добре, що зустрів чувака з ЖПСом, який мені показав коротку широку дорогу. Дякую. По дорозі ще зустрів брата по нещастю (Taraskin), який теж ішов пішки. Людину шкода - навіть кола не проїхав -  2 рази рвалась цепка (XTR між іншим). Ідемо разом і якось серед розмови виявилось, що у нього 9-рик. А я чогось відразу вирішив, що 10-рик, хз чому. Віддаю свою. Так і добрався до поляни з сідлом і цепкою (XTR)  в руках. Вже будував плани як добиратись додому, але вийшло знайти підходящий болт - в передньому каліпері тормоза (туди вистачило обламаного з підсиділа), отже, назад своїм ходом.

Марафон крутий, організатори молодці - зробили класну трасу і якісну розмітку. Дякую! Шкода не вийшло норм поригати, але є стимул чекати Броварські Дюни 2015.

Невицьке

Давненько я нічого не писав, треба виправлятись.
Для початку невеликий екскурс в історію (кому нецікаво - див. п.2).

1. Король Гор 2012.

Моя перша гонка. За півроку до старту купив свій перший мтб. За місяць до старту зібрав другий, на якому і вирушив на марафончик з гучною назвою Король Гор. По комплектації: вилка рама Author Traction, вилка - RS Dart 1, тормоза перед диск Promax + зад вібряки, трансмісія Alivio, топталки... а да, ну і динамовтулка в передньому колесі - "накат бомба" ) Про таких як я Амерс тоді писав "Хомяки, которые едут, нет, идут 50 км, добавляют мотивации крутить дальше. Да, вода и бананы - это то, что рулит в горах. А еще вилки за 400 гривен и топталки. Йо!" ©
Перед стартом, по прикладу товариша підкачав колеса і вирішив запастись водою.  1,5 л води в мене вже було, купив ще 1,5 мінералки. Поклав в рюкзак (жаркий зараза) (фляг в мене тоді ще не було). Торч - конфети і яблука. В путь.

На старті приймаю активну участь в завалі (шо вас так багато?). Далі вкручую - по плану на 60-70%, по факту на 100-110%. Пульс - хз, але такого пульсу в мене ще ніколи не було раніше. Вистачило мене поки на закінчився асфальт. Далі 1:2 \ 1:1 і довгий-довгий апхіл... Ставав, пішкодралив, пив воду, далі крутив. Від думок розвернутись і поїхати на старт рятувало те, що не знав трасу, і за кожним поворотом чекав спуску. Короче відчуття схожі до таких:

Якось вишкрябав на Антоловецьку. Далі я дізнався, нові звуки, які вміє видавати мій вел. При цьому було реально страшно, так як збирав я його сам і здавалось, шо ще від одного каменя від нього щось по-любому відвалиться. І таки відвалилось. Заднє колесо. Точніше перекосилось, бо було закручене 5 см-вим ключем-обрубком з мультітулу (колесо на гайках). Якось випрямив, підкрутив, доковиряв до КП, там його вже норм закрутили. Потім вже не пам'ятаю детально як їхав. Із того, що запам'яталось - на якій швидкості мене округлив Ferents і апхіл на полігоні, де став біля кущів і ховав туди голову, щоб розчехлитись хоч трохи.  За гонку випив більше 6 літрів води, і випив би ще більше, але після полігону вже закінчились запаси. Але до фінішу таки доїхав. Покатушка удалась.

2. Невицьке 2014.

Почну без преамбули. Стартую плавно, як завжди дофіга народу уходить в точку. Але ненадовго. Апхіл розставляє всіх по своїм місцях. Пізнаю знайомі обличчя - стараюсь не відставати. Крутиться добре. Фактично не випив нічого за час підйому (а на "пити" робив саморобний ізотонік; рецепт: сама єдрьона по складу мінералка з супермаркету + мед + лимон). Внєзапно вже і починається пішкодральний участок до Антоловецької. Сили ще є, вдається навіть пропішкодралити Born2Burn`а. Правда ненадовго. Як тільки почався спуск, на одному з торчків відстаю остаточно (не очікував там його (торчка), і не встиг вчасно переключитися). Вирішую стати, одягнути очки (на Опришках за їх відсутності два раза ставав, бо сльозились очі на спуску). Фейл. Ніфіга не видно, запотіли + в лісі темнувато. Знімаю.
Далі почався сракопад. Тобто болота, калюжі, глина - "В'єтнам " © одним словом. Дивишся на калюжу, думаєш "оце кальобуха, тільки б не засосала". А вона стоїть в красних трусєлях і манить до себе, манить. І коли вже думаєш, що все ок, проїхав - а-на тобі! Встаю, на правій бочині звисає з кілограм липковязкої хрєні. Тут приходить розуміння, що гонка обіцяє стати веселішою. Через кілометр-другий вже ліва бочина спробувала, шо таке невицьке говнєцо. Тут я вже наочно зрозумів чому Racing Ralf називають Dancing Ralf'ом. Хоча на резину не спригую - скіл рішає...

Після такого на камнях якось не хотілось геройствувати. Чуваки на "сосиках" ввалють, я - нєочєнь. Ну і пофіг. Пішкодралю. Але як виявилось це ще не все. Крім болота з камнями була ще глина. Справжня, без читерських калюжок, щоб промити колесо. Фоток немає, зпіонерю з сайта Діми Петрова, якщо він не проти, схожу картинку, яка передає стан байка

Пєчаль, але мені чогось весело ) Тащу на собі. Добре, що недовго - скоро з'являються потічки і вел оживає. Пару разів накидав цепку яка злітала, але трансмісія відпрацьвала норм, я вже ждав, коли прийдуть чейнсаки.
На 1-му КП людно. (Як і на майбутніх. Прикольно їхати, коли позаду і попереду тебе постійно хтось є.) Хаваю банани, пробую імпортний ізотонік і вкручуємо далі. На серпантині обхожу пару людей, тих хто мене раніше обходив на спусках. Їду далі і виникає відчуття, шо "что-то пошло не так". Точніше я поїхав якось не так. Сліди на дорозі є, але їх мало, розмітки не видно. Дивлюсь назустріч  іде якись місцевий вуйко. Питаю:
- Тут велосипедисти тільки що проїзжали?
- ???
- Велосипедисти проїзжали?
- ???
- Велосипеди тут їздили??
- Так-так їздили, так.
Ну ок. Хоча... А коли їздили то? Блін.
Скоро назустріч їде один гонщик. Яснопонятно... Розвертаємось назад, тобто вгору (одна з причин чого, так хотілось вірити вуйку, що він мене привильно зрозумів). Їдеться так собі, без азарту, вниз їхалось веселіше (
Незабаром виявляється ще один трабл - спустило заднє колесо. Воно ще за декілька днів до старту травило (ghetto tubeless), але наче заспокоїлось, а тут знову. Знімаю насос, роблю з десяток качків і... все, далі насос качає вхолосту.
(таки вставлю тут цю картинку)

В колесі ~0,5 бар, в сідлі пробиваю об камні до обода, на ногах можна їхати, але вел водить задом. На спусках стараюсь переносити вагу на переднє колесо і переторможую. На асфальтовому спуску в селі мене обходить пару гонщиків - ех, було б тут норм колесо розігнався б, а так - страшно, кадає в сторони, Камази назустріч їдуть... На 2-му КП (чи 3-му? хз, вже запутався; передостаннє короче) питаю насос - нема (див. картинку вище). Але у зв'язку зі змінами з дистанцією траси залишається надія на останнє КП, яке десь недалеко. І там таки є насос! Дякую чуваку, який дуже швидко повернув мій вел до життя. З новими барами в колесі і їхати захотілось по-новому. До полігону вкручую, доганяю народ. В одному місці на розвилці правда ставали ще з одним гонщиком, так як не зовсім було ясно куди їхати (ох уж ці об'зди), але його ЖПС сказав, що їдемо правильно + ззаду нас вже інші доганяли, так що поїхали далі (без фейлів). На адовому апхілі спішуюсь. Їхати можна, але сипуха задовбує, та і просто лінь. На фінальному "даунхільному" участку теж не все проїхалось, а там фотографи - от засада ) Ну і ладно, головне, що ще пару пару десятків поворотів  і от він - фініш! По результатам - думав, що десь глибоко в ... виявилось, шо не все так пєчально, але є куди рости ) Потім відмиватись (добре, коли біля стартової поляни є річка) і на поїзд. На зворотній дорозі, якщо сильно вслухатись в звуки з трансмісії мого вела, можна було почути "Убей меня!", але нічо доскрипів додому. Якось так. Дякую організаторам і учасникам. До зустрічі на Опришках!