Флешбек

Вона повертається! ПУЩА!

І я був готовий. Або майже готовий:
+ За тиждень проїхав 2 круга прикаточні, а наступного дня вбивався в Дубках. Вбивався у двох значеннях: зробили собі з братом мінімарафон на 3 години - це раз. А друге - на спуску до стартової на повній швидкості влетів в яму (є там така ямка після горбка, десь на півколеса). Результат - "полёт шмеля" і нова бойова коцка на рамі недавнокупленого вела (зву його Дооооууєсс (Dawes)). По епічності - 2-ге місце. Після Пущі. Але жив-цел-арьол - приземлився мягко.
+ Вел в нормальному технічному стані - це радує
+ Купив бананів (сподобалось на Опришках в торчесумку половинки закладати - вставляє), залив воду у флягу (як пізніше виявилось можна було їхати без води або максимум третину фляги залити)
+ Купив пульсометр
- Безкамерку так і не поставив, відклав на довгі зимові вечори
- Катаю в основному від змагання до змагання, фізуха - нєочєнь, разок в Дубки - не помагає
- Купив пульсометр - тепер буду задовбувати Вас своїми показниками з нього )

19.10.2013. При переїзді через колії перед Пущею під кутом переднє колесо уходить - вихожу. Акуратно, легенько, але обідно - нубас. Хороший початок - надихає... Приїзжаю на поляну, реєструюсь, дають стартовий номер. 13. Хахаха. Якщо доля існує, то у неї 100% є почуття гумору. Але я вже своє відлітав. Баста.
Стартуємо. Втикаємо. Організатор оголошує Старт категорії "Чоловіки 16+", а всі стоять ))
Хоча був там один спортсмєнчік, який мав стартувати перший, а потім через 2 хв всі решта - особисто я подумав, що це старт для нього. Але то таке. Стартанули. Займав місце в хвості, щоб по-ефективності і шоб не рвати зі старту. Стараюсь крутити так, шоб пульс не виходив за 185. Майже виходить ~184-187. Їду в своєму темпі. Під'їзжаю до 1-го мостика - холодок по шкірі був на прикатці, а зараз норм. Даже не спішився і не скидував передачі - пісок виїхав на ногах. Перед другим містком пробка. Якийсь чувак з 30+ (кажись) при з'їзді з моста катапультірується. Хм... Пішкодрал - наше всьо. Прохожу міст, іду далі на пісчаний підйом - їхати навіть не пробую, все рівно не виїду, а чути хруст з трансмісії від піску - не комільфо. (Отакий я став.. А колись дав би джазу!)
Їду далі. Пульс тримається в районі 183-185, тільки пару разів скакнуло то 192, то 175. Їду сам, але за метрів 150 видно мтб-шніків. Хто-шо ззаду - хз. Їду і думаю, шо десь таке я вже бачив. І це "таке" не дуже добре. А тут ше ззаду (метрів 50) якись чувачок шось кричить (але їде за мною). Згадав! Ми їдемо не туди. Так само я поїхав на прикатці, поки не звірився з ЖПС. Стаю, дожидаюсь того чувака - в нього тоже закралися сумніви щодо нашого маршруту. Розвертаємось. "Обидно, досадно, ну и ладно." Ех, а на ті ж самі граблі... Просто їхав за штріхами попереду і провтикав поворот. На зустріч їде ще один гонщик - кажу, шо не туда. На поворті людно - хтось стоїть не знає куди їхати, хтось їде в невірному напрямку, бо каже, шо там лєнта висить (в смислі блокує проїзд), а хтось тулить собі по прикатанній дорожці, бо чітко знає трасу.  Такоє...
На початку другого кола мене обганяє гонєц. Обганяє, але далеко не від'їзжає зразу. Пробую впасти на хвіст. Можна сказати, шо вийшло, правда ніфіговий такий хвіст виходить, метрів 50. Але поступово він від мене від'їхав і я залишився сам. Яке я місце зараз займаю - хто його знає. Кручу собі. Але плани треба виконувати.

А план був - на першому колі економити, на другому після мостів жарити. Let`s do it!
Перехожу спреду на 3-тю зірку (чого я цього раніше не зробив, мучився із скачущею цепкою на 2-7). Пульс піднімається з 180 до 185. Банани\вода - паніслась! Кручу, кручу - ноль на масу.. Спереду нікого. Вже починаю думати, шо знов не туди поїхав. Okay (
Аж тут, вот ана - ЯЗЬ! Побачив якусь салатову куртку вдалині. Фас! Пульс 190-193. Блін, далеко ж, а скоро фініш. Але поступово доганяю. І на короткій прямій, перед поворотом на фінішну пряму, я таки його настіг. Пофіг яка там у нього категорія - ЧСВ зашкалює. З повороту на фінішну втаю на ноги - перестраховка, щоб не було обідно, що не вижав все. Все ж таки закриття сезону. Фініш. Хух. Бачу, що наче не останній - ше народ підтягується потроху. Зер гуд.
На стартовій чайок, кип'яточок з казану, вогнище, крекери - найс.
Мені сподобалось. А то польоти, сальтухи, веломатьйогоекшн. Ну його. Страшно.

СО

Шось не ідуть останнім часом звіти, мабуть, фейлів малувато. Але fasser цікавився, значить треба писати.
Одна гонка на рік по-любому має бути в Карпатах. Лєнти Отрижків Стежки  Опришків. Звучить нєочєнь, не Король Гір, але краще, ніж нічого.

 Підготовка. Цього разу, вєл настроїв\почистив за пару днів до виїзду. Кілька разів їздив в Дубки і Бабин Яр. Але Мегачемпіон показав, шо иногда лучше жевать краще просто жрати макарони і булочки. Хоча наш з братом пішкодральний фініш був епічним - боротьба за передостаннє місце.

Але то таке
Рюкзак пакував як нада: склав список, шо треба взяти в Карпати - вийшло 45 пунктів, включаючи макарони, палатку, спальнік, липову довідку, двухподвєс, запасну жопу. Даже зробив жопозахисний екран і кліерфейсшнягузкамери (жаль не довелось потестити).
На вокзалі бачу знайомі обличчя. Далі факін упаковка\погрузка

>Івано-Франківськ>автобус мтбішніків>Рахів>палатка>розлита смазка в рюкзаку...

День Х.
Перед стартом набираю майже повний гідратор ізотоніка (ше не забув 6л води, випитих на КГ), ріжу і пакую банани в сумку на раму (натурпродукт - і ніяких обгорток і упаковок на трасі), хаваю кальоса (Аспаркам) - усьо серйозно

Стартую в 2-му ряду (шоб хоть побачити, хто там спереду), але дуже швидко скочуюсь назад. Їдемо за safety car. Стараюсь тримати швидкість так, шоб бачити основну групу, але і шоб не здохнути до апхіла. На початку підйому чую ззаду жіночий голос - до мене чи ні хз, не розібрав - я "на своей волне". Наче все ок у мене, у байка (крім трохи проскакуючої на 1-2 цепки)... Потім чоловічий голос - гідратор тече. Мляяя.Стаю, перезакручую криво закручену кришку, ізотоніка відчутно поменшало. Далі паравозіком до вершини. Поступово вагонів у нашому апхілораховозі стає менше. Ближче до вершини упав на хвіст до автора жіночого голосу і ще якогось гонщика. Темп - якраз. Проаналізувавши стан своєї тушки, роблю висновок: спина - жопа, руки - жопа, жопа - жопа. 2 рази ставав розімнятись. З'явилась думка, шо двухподвєс, мабуть, і вгору непогана штука, не тільки вниз.

Після 1-го КП стало легше - лісочок, банани, трохи вверх-вниз. Один торчок виявився пішкодральним. На перших спусках від вітру сльозились очі - ставав витирати (ачкі ннада). На кам'яному спуску, перед яким маркіровка "!" вирішую, що під листям камні менші і спуститись буде легше. Не угадав. На карпатські камні падати не так комфортно, як на пущинський пісочок. Встаю, дивлюсь на байк - порваний передній тормозний трос. О-оу. О-факін-оу.

Але потім приглядаюсь - то він просто розплутався (не обрізав, по-нубськи звернув в кільце, як гітарну струну). Їдемо дальше. Через хв 5: повторєніє - мать учєнія. Виход #2. Больно жеж йопрст.

 

Більше не падав.

Далі ровнячок, гуцуленята біля дороги руками махають. Прикольно. З людьми вітаюсь - вони зразу добрішають і веселішають. На КП замазали зеленкою - тепер добре видно, шо гонщик їде серйозний, настроєний на пабєду доїхати живим.

Photo by Moonlight Rambler

 Вирішую згадати молодість - пішкодралю вниз. Пройшов метрів 30 - передумав. По-естонски, але їду сповзаю, стараючись не закривати траєкторію трушним даунхільщикам, які мене обходять.
Фініш. Живий, неостанній (34 з 58) - місіон компліт.

 

 Сходу попадаю на якісну меддопомогу і медлікбез до Posh, за що їй дуже дякую. Все болить, але хотілось ше трохи укататись - 6 годин марафону замість 4-х - було б то шо нада. Ізотоніка за гонку випив максимум 0,5 л замість очікуваних 3-х - погодка була нежарка та і КП дофіга. Хардкор - багато, Лайт - мало, шо дєлать?
Після фінішу: отходняки, пивко, бограч, нагородження, на лотереї виграв спідометр, дощ, поїзд, хата.
Дякую всім.