Невицьке

Давненько я нічого не писав, треба виправлятись.
Для початку невеликий екскурс в історію (кому нецікаво - див. п.2).

1. Король Гор 2012.

Моя перша гонка. За півроку до старту купив свій перший мтб. За місяць до старту зібрав другий, на якому і вирушив на марафончик з гучною назвою Король Гор. По комплектації: вилка рама Author Traction, вилка - RS Dart 1, тормоза перед диск Promax + зад вібряки, трансмісія Alivio, топталки... а да, ну і динамовтулка в передньому колесі - "накат бомба" ) Про таких як я Амерс тоді писав "Хомяки, которые едут, нет, идут 50 км, добавляют мотивации крутить дальше. Да, вода и бананы - это то, что рулит в горах. А еще вилки за 400 гривен и топталки. Йо!" ©
Перед стартом, по прикладу товариша підкачав колеса і вирішив запастись водою.  1,5 л води в мене вже було, купив ще 1,5 мінералки. Поклав в рюкзак (жаркий зараза) (фляг в мене тоді ще не було). Торч - конфети і яблука. В путь.

На старті приймаю активну участь в завалі (шо вас так багато?). Далі вкручую - по плану на 60-70%, по факту на 100-110%. Пульс - хз, але такого пульсу в мене ще ніколи не було раніше. Вистачило мене поки на закінчився асфальт. Далі 1:2 \ 1:1 і довгий-довгий апхіл... Ставав, пішкодралив, пив воду, далі крутив. Від думок розвернутись і поїхати на старт рятувало те, що не знав трасу, і за кожним поворотом чекав спуску. Короче відчуття схожі до таких:

Якось вишкрябав на Антоловецьку. Далі я дізнався, нові звуки, які вміє видавати мій вел. При цьому було реально страшно, так як збирав я його сам і здавалось, шо ще від одного каменя від нього щось по-любому відвалиться. І таки відвалилось. Заднє колесо. Точніше перекосилось, бо було закручене 5 см-вим ключем-обрубком з мультітулу (колесо на гайках). Якось випрямив, підкрутив, доковиряв до КП, там його вже норм закрутили. Потім вже не пам'ятаю детально як їхав. Із того, що запам'яталось - на якій швидкості мене округлив Ferents і апхіл на полігоні, де став біля кущів і ховав туди голову, щоб розчехлитись хоч трохи.  За гонку випив більше 6 літрів води, і випив би ще більше, але після полігону вже закінчились запаси. Але до фінішу таки доїхав. Покатушка удалась.

2. Невицьке 2014.

Почну без преамбули. Стартую плавно, як завжди дофіга народу уходить в точку. Але ненадовго. Апхіл розставляє всіх по своїм місцях. Пізнаю знайомі обличчя - стараюсь не відставати. Крутиться добре. Фактично не випив нічого за час підйому (а на "пити" робив саморобний ізотонік; рецепт: сама єдрьона по складу мінералка з супермаркету + мед + лимон). Внєзапно вже і починається пішкодральний участок до Антоловецької. Сили ще є, вдається навіть пропішкодралити Born2Burn`а. Правда ненадовго. Як тільки почався спуск, на одному з торчків відстаю остаточно (не очікував там його (торчка), і не встиг вчасно переключитися). Вирішую стати, одягнути очки (на Опришках за їх відсутності два раза ставав, бо сльозились очі на спуску). Фейл. Ніфіга не видно, запотіли + в лісі темнувато. Знімаю.
Далі почався сракопад. Тобто болота, калюжі, глина - "В'єтнам " © одним словом. Дивишся на калюжу, думаєш "оце кальобуха, тільки б не засосала". А вона стоїть в красних трусєлях і манить до себе, манить. І коли вже думаєш, що все ок, проїхав - а-на тобі! Встаю, на правій бочині звисає з кілограм липковязкої хрєні. Тут приходить розуміння, що гонка обіцяє стати веселішою. Через кілометр-другий вже ліва бочина спробувала, шо таке невицьке говнєцо. Тут я вже наочно зрозумів чому Racing Ralf називають Dancing Ralf'ом. Хоча на резину не спригую - скіл рішає...

Після такого на камнях якось не хотілось геройствувати. Чуваки на "сосиках" ввалють, я - нєочєнь. Ну і пофіг. Пішкодралю. Але як виявилось це ще не все. Крім болота з камнями була ще глина. Справжня, без читерських калюжок, щоб промити колесо. Фоток немає, зпіонерю з сайта Діми Петрова, якщо він не проти, схожу картинку, яка передає стан байка

Пєчаль, але мені чогось весело ) Тащу на собі. Добре, що недовго - скоро з'являються потічки і вел оживає. Пару разів накидав цепку яка злітала, але трансмісія відпрацьвала норм, я вже ждав, коли прийдуть чейнсаки.
На 1-му КП людно. (Як і на майбутніх. Прикольно їхати, коли позаду і попереду тебе постійно хтось є.) Хаваю банани, пробую імпортний ізотонік і вкручуємо далі. На серпантині обхожу пару людей, тих хто мене раніше обходив на спусках. Їду далі і виникає відчуття, шо "что-то пошло не так". Точніше я поїхав якось не так. Сліди на дорозі є, але їх мало, розмітки не видно. Дивлюсь назустріч  іде якись місцевий вуйко. Питаю:
- Тут велосипедисти тільки що проїзжали?
- ???
- Велосипедисти проїзжали?
- ???
- Велосипеди тут їздили??
- Так-так їздили, так.
Ну ок. Хоча... А коли їздили то? Блін.
Скоро назустріч їде один гонщик. Яснопонятно... Розвертаємось назад, тобто вгору (одна з причин чого, так хотілось вірити вуйку, що він мене привильно зрозумів). Їдеться так собі, без азарту, вниз їхалось веселіше (
Незабаром виявляється ще один трабл - спустило заднє колесо. Воно ще за декілька днів до старту травило (ghetto tubeless), але наче заспокоїлось, а тут знову. Знімаю насос, роблю з десяток качків і... все, далі насос качає вхолосту.
(таки вставлю тут цю картинку)

В колесі ~0,5 бар, в сідлі пробиваю об камні до обода, на ногах можна їхати, але вел водить задом. На спусках стараюсь переносити вагу на переднє колесо і переторможую. На асфальтовому спуску в селі мене обходить пару гонщиків - ех, було б тут норм колесо розігнався б, а так - страшно, кадає в сторони, Камази назустріч їдуть... На 2-му КП (чи 3-му? хз, вже запутався; передостаннє короче) питаю насос - нема (див. картинку вище). Але у зв'язку зі змінами з дистанцією траси залишається надія на останнє КП, яке десь недалеко. І там таки є насос! Дякую чуваку, який дуже швидко повернув мій вел до життя. З новими барами в колесі і їхати захотілось по-новому. До полігону вкручую, доганяю народ. В одному місці на розвилці правда ставали ще з одним гонщиком, так як не зовсім було ясно куди їхати (ох уж ці об'зди), але його ЖПС сказав, що їдемо правильно + ззаду нас вже інші доганяли, так що поїхали далі (без фейлів). На адовому апхілі спішуюсь. Їхати можна, але сипуха задовбує, та і просто лінь. На фінальному "даунхільному" участку теж не все проїхалось, а там фотографи - от засада ) Ну і ладно, головне, що ще пару пару десятків поворотів  і от він - фініш! По результатам - думав, що десь глибоко в ... виявилось, шо не все так пєчально, але є куди рости ) Потім відмиватись (добре, коли біля стартової поляни є річка) і на поїзд. На зворотній дорозі, якщо сильно вслухатись в звуки з трансмісії мого вела, можна було почути "Убей меня!", але нічо доскрипів додому. Якось так. Дякую організаторам і учасникам. До зустрічі на Опришках!

Флешбек

Вона повертається! ПУЩА!

І я був готовий. Або майже готовий:
+ За тиждень проїхав 2 круга прикаточні, а наступного дня вбивався в Дубках. Вбивався у двох значеннях: зробили собі з братом мінімарафон на 3 години - це раз. А друге - на спуску до стартової на повній швидкості влетів в яму (є там така ямка після горбка, десь на півколеса). Результат - "полёт шмеля" і нова бойова коцка на рамі недавнокупленого вела (зву його Дооооууєсс (Dawes)). По епічності - 2-ге місце. Після Пущі. Але жив-цел-арьол - приземлився мягко.
+ Вел в нормальному технічному стані - це радує
+ Купив бананів (сподобалось на Опришках в торчесумку половинки закладати - вставляє), залив воду у флягу (як пізніше виявилось можна було їхати без води або максимум третину фляги залити)
+ Купив пульсометр
- Безкамерку так і не поставив, відклав на довгі зимові вечори
- Катаю в основному від змагання до змагання, фізуха - нєочєнь, разок в Дубки - не помагає
- Купив пульсометр - тепер буду задовбувати Вас своїми показниками з нього )

19.10.2013. При переїзді через колії перед Пущею під кутом переднє колесо уходить - вихожу. Акуратно, легенько, але обідно - нубас. Хороший початок - надихає... Приїзжаю на поляну, реєструюсь, дають стартовий номер. 13. Хахаха. Якщо доля існує, то у неї 100% є почуття гумору. Але я вже своє відлітав. Баста.
Стартуємо. Втикаємо. Організатор оголошує Старт категорії "Чоловіки 16+", а всі стоять ))
Хоча був там один спортсмєнчік, який мав стартувати перший, а потім через 2 хв всі решта - особисто я подумав, що це старт для нього. Але то таке. Стартанули. Займав місце в хвості, щоб по-ефективності і шоб не рвати зі старту. Стараюсь крутити так, шоб пульс не виходив за 185. Майже виходить ~184-187. Їду в своєму темпі. Під'їзжаю до 1-го мостика - холодок по шкірі був на прикатці, а зараз норм. Даже не спішився і не скидував передачі - пісок виїхав на ногах. Перед другим містком пробка. Якийсь чувак з 30+ (кажись) при з'їзді з моста катапультірується. Хм... Пішкодрал - наше всьо. Прохожу міст, іду далі на пісчаний підйом - їхати навіть не пробую, все рівно не виїду, а чути хруст з трансмісії від піску - не комільфо. (Отакий я став.. А колись дав би джазу!)
Їду далі. Пульс тримається в районі 183-185, тільки пару разів скакнуло то 192, то 175. Їду сам, але за метрів 150 видно мтб-шніків. Хто-шо ззаду - хз. Їду і думаю, шо десь таке я вже бачив. І це "таке" не дуже добре. А тут ше ззаду (метрів 50) якись чувачок шось кричить (але їде за мною). Згадав! Ми їдемо не туди. Так само я поїхав на прикатці, поки не звірився з ЖПС. Стаю, дожидаюсь того чувака - в нього тоже закралися сумніви щодо нашого маршруту. Розвертаємось. "Обидно, досадно, ну и ладно." Ех, а на ті ж самі граблі... Просто їхав за штріхами попереду і провтикав поворот. На зустріч їде ще один гонщик - кажу, шо не туда. На поворті людно - хтось стоїть не знає куди їхати, хтось їде в невірному напрямку, бо каже, шо там лєнта висить (в смислі блокує проїзд), а хтось тулить собі по прикатанній дорожці, бо чітко знає трасу.  Такоє...
На початку другого кола мене обганяє гонєц. Обганяє, але далеко не від'їзжає зразу. Пробую впасти на хвіст. Можна сказати, шо вийшло, правда ніфіговий такий хвіст виходить, метрів 50. Але поступово він від мене від'їхав і я залишився сам. Яке я місце зараз займаю - хто його знає. Кручу собі. Але плани треба виконувати.

А план був - на першому колі економити, на другому після мостів жарити. Let`s do it!
Перехожу спреду на 3-тю зірку (чого я цього раніше не зробив, мучився із скачущею цепкою на 2-7). Пульс піднімається з 180 до 185. Банани\вода - паніслась! Кручу, кручу - ноль на масу.. Спереду нікого. Вже починаю думати, шо знов не туди поїхав. Okay (
Аж тут, вот ана - ЯЗЬ! Побачив якусь салатову куртку вдалині. Фас! Пульс 190-193. Блін, далеко ж, а скоро фініш. Але поступово доганяю. І на короткій прямій, перед поворотом на фінішну пряму, я таки його настіг. Пофіг яка там у нього категорія - ЧСВ зашкалює. З повороту на фінішну втаю на ноги - перестраховка, щоб не було обідно, що не вижав все. Все ж таки закриття сезону. Фініш. Хух. Бачу, що наче не останній - ше народ підтягується потроху. Зер гуд.
На стартовій чайок, кип'яточок з казану, вогнище, крекери - найс.
Мені сподобалось. А то польоти, сальтухи, веломатьйогоекшн. Ну його. Страшно.

СО

Шось не ідуть останнім часом звіти, мабуть, фейлів малувато. Але fasser цікавився, значить треба писати.
Одна гонка на рік по-любому має бути в Карпатах. Лєнти Отрижків Стежки  Опришків. Звучить нєочєнь, не Король Гір, але краще, ніж нічого.

 Підготовка. Цього разу, вєл настроїв\почистив за пару днів до виїзду. Кілька разів їздив в Дубки і Бабин Яр. Але Мегачемпіон показав, шо иногда лучше жевать краще просто жрати макарони і булочки. Хоча наш з братом пішкодральний фініш був епічним - боротьба за передостаннє місце.

Але то таке
Рюкзак пакував як нада: склав список, шо треба взяти в Карпати - вийшло 45 пунктів, включаючи макарони, палатку, спальнік, липову довідку, двухподвєс, запасну жопу. Даже зробив жопозахисний екран і кліерфейсшнягузкамери (жаль не довелось потестити).
На вокзалі бачу знайомі обличчя. Далі факін упаковка\погрузка

>Івано-Франківськ>автобус мтбішніків>Рахів>палатка>розлита смазка в рюкзаку...

День Х.
Перед стартом набираю майже повний гідратор ізотоніка (ше не забув 6л води, випитих на КГ), ріжу і пакую банани в сумку на раму (натурпродукт - і ніяких обгорток і упаковок на трасі), хаваю кальоса (Аспаркам) - усьо серйозно

Стартую в 2-му ряду (шоб хоть побачити, хто там спереду), але дуже швидко скочуюсь назад. Їдемо за safety car. Стараюсь тримати швидкість так, шоб бачити основну групу, але і шоб не здохнути до апхіла. На початку підйому чую ззаду жіночий голос - до мене чи ні хз, не розібрав - я "на своей волне". Наче все ок у мене, у байка (крім трохи проскакуючої на 1-2 цепки)... Потім чоловічий голос - гідратор тече. Мляяя.Стаю, перезакручую криво закручену кришку, ізотоніка відчутно поменшало. Далі паравозіком до вершини. Поступово вагонів у нашому апхілораховозі стає менше. Ближче до вершини упав на хвіст до автора жіночого голосу і ще якогось гонщика. Темп - якраз. Проаналізувавши стан своєї тушки, роблю висновок: спина - жопа, руки - жопа, жопа - жопа. 2 рази ставав розімнятись. З'явилась думка, шо двухподвєс, мабуть, і вгору непогана штука, не тільки вниз.

Після 1-го КП стало легше - лісочок, банани, трохи вверх-вниз. Один торчок виявився пішкодральним. На перших спусках від вітру сльозились очі - ставав витирати (ачкі ннада). На кам'яному спуску, перед яким маркіровка "!" вирішую, що під листям камні менші і спуститись буде легше. Не угадав. На карпатські камні падати не так комфортно, як на пущинський пісочок. Встаю, дивлюсь на байк - порваний передній тормозний трос. О-оу. О-факін-оу.

Але потім приглядаюсь - то він просто розплутався (не обрізав, по-нубськи звернув в кільце, як гітарну струну). Їдемо дальше. Через хв 5: повторєніє - мать учєнія. Виход #2. Больно жеж йопрст.

 

Більше не падав.

Далі ровнячок, гуцуленята біля дороги руками махають. Прикольно. З людьми вітаюсь - вони зразу добрішають і веселішають. На КП замазали зеленкою - тепер добре видно, шо гонщик їде серйозний, настроєний на пабєду доїхати живим.

Photo by Moonlight Rambler

 Вирішую згадати молодість - пішкодралю вниз. Пройшов метрів 30 - передумав. По-естонски, але їду сповзаю, стараючись не закривати траєкторію трушним даунхільщикам, які мене обходять.
Фініш. Живий, неостанній (34 з 58) - місіон компліт.

 

 Сходу попадаю на якісну меддопомогу і медлікбез до Posh, за що їй дуже дякую. Все болить, але хотілось ше трохи укататись - 6 годин марафону замість 4-х - було б то шо нада. Ізотоніка за гонку випив максимум 0,5 л замість очікуваних 3-х - погодка була нежарка та і КП дофіга. Хардкор - багато, Лайт - мало, шо дєлать?
Після фінішу: отходняки, пивко, бограч, нагородження, на лотереї виграв спідометр, дощ, поїзд, хата.
Дякую всім.